С Новым 2009 годом!

[Miho]

[shuravi]

Я мав посади взагалі - державні! Про партію друга мова. Хоча думаю, що багатьом відомо, що й у нас протекція має місце.
_________________
Я не завжди правий. Я просто ніколи не помиляюся!

[Volhitka]

Не протекция, а рекомендация.
_________________
Смело, товарищи, в ногу!

[shuravi]

Ага саме так - рекомендація, тільки та, що протекція.
_________________
Я не завжди правий. Я просто ніколи не помиляюся!

[Volhitka]

Словоблудие у тебя на высоте, Шурави.
_________________
Смело, товарищи, в ногу!

[shuravi]

За що боролись, на те і напоролись...
Ось й минув день «Ікс» і народ, як завжди правильно, зробив свій вибір розставивши крапки над «і», принаймні для 16 вже колишніх кандидатів на посаду президента України. На жаль серед них опинився і лідер комуністів Петро Симоненко. Звичайно, що виправдовуючи самих себе, ми – комуністи, можемо заспокоювати себе тим, що он мовляв Сан Санич не набрав і відсотка, а Литвин не дотягнув до трьох, і три з половиною відсотки голосів виборців за Симоненка дають надію, що на найближчих парламентських виборах комуністи ще зберігають шанс потрапити до Верховної Ради. Все це так. І водночас саме ці вибори наочно показали наскільки сьогодні українці переймаються лівими гаслами. Здавалося б вірними, вистражданими ними ж самими. Отой самий Ющенко, який за п’ять років мало не знищив Україну і той набрав більше відсотків рейтингу ніж наш кандидат. І це не може не насторожувати. В крайньому разі тих комуністів, які виконуючи свої ж, ліві гасла, до яких ми закликали усіх українців – думають!
Сьогодні ми можемо говорити про численні фальсифікації, підкуп виборців, переманювання лівого електорату нашими супротивниками, про вкрадені відсотки – але це не звільняє нас від відповідальності за програний бій. Нас знову обійшли на флангах, вдарили в спину, в наших рядах найшлися ті, що навіть будучи комуністами (принаймні маючи партбілети) будучи членами ДВК не проголосували за Симоненка. Ми можемо себе втішати тим, що живемо на Західній Україні і тут виборці взагалі не підтримують лівих, що партія не надала достатньої суми коштів але це лише ще більше підкреслить нашу безпорадність і неміч. За двадцять років перебування поза владою ми забули як її здобувати. Ми щоразу все більше відриваємося від людей і в чомусь праві націоналісти називаючи нас мамонтами приреченими на вимирання. Мамонтами не по віку, бо саме тут за останні роки ми можемо констатувати факт притоку у партійні ряди молоді, а за духом ідеї. Кажу ці слова із болем у серці, але наразі саме вони відповідають дійсності, щоб ми не робили на місцях, як би Олександрами Матросовими не кидалися на амбразури неправди та капіталістичного дурману, але люди нам не вірять! Ну не вбачають більше українці у комуністах своїх захисників і все. Причини цього криються найперше у нас самих. У нашому невмінні працювати з людьми. Факт, що інколи ми не можемо переконати навіть своїх рідних, у тому, що наша справа вірна. І що саме нас потрібно підтримати. Та й чому наші рідні, знайомі, врешті решт звичайні українці мають вірити нам на слово? Сміючись із ющенківського «не словом, а ділом», ми володіючи добре словом - про діло теж забули. Мені можна заперечити, що комуністи зробили чимало, знаю це. Та для людей тих справ виявилося замало, зроблене нами не переконало їх у тому, що ми можемо щось змінити на краще. І вони знову не пішли за нами. У чому ж тоді справа?
Виставляючи кандидатуру Петра Симоненка ми розраховували принаймні потрапити у другий тур. Тим більше, що наші лави ніби поповнилися ще й іншими лівими та лівоцентристами і... пролетіли, як фанера над Парижем. Голоси мали додатися а вони віднілися. А розраховуватися за те партія буде місцями на парламентських виборах. Шукати винних наразі марно, повторюсь - винні усі ми, в тому числі і керівництво партії яке намагається зіграти свою мелодію по нотах написаних іншими. Ворожими не лише нам, а й усім іншим людям. Ми піддаємося на їхні провокації не протестуючи, а сподіваючись на диво. Та дива не буде принаймні в найближчі роки. Нас цькують із націоналістами, свободівцями, поміж самими собою і ми піддаємося на те. На сварки з ними витрачаючи більше часу а ніж на щось справді потрібне. І грошові мішки у цей чпс роблять своє. Чи потрібно було йти комуністам на ці вибори? Я до них казав, що ні, а сьогодні кажу, що добре, що пішли, бо може саме вони стануть отим каталізатором, що заставить нас щось робити. Вже котрий рік Кассандрою віщаю, що без конкретних справ ми нічого не змінимо, а мені не вірять. З мене сміються свої, а вороги крутять пальцями біля скронь. Одні називають авантюристом, інші романтиком, що відірвався від землі. Праві й ті, й інші. Але я таки стоятиму на своєму. Щоб змінити стан справ хоч якось – на мою думку ми маємо лише три шляхи.
Перший – це забрати владу зброєю. На жаль сьогодні ми на це нездатні в силу різних причин.
Другий – гратися у демократію й надалі. Це саме те, чого хочуть від нас наші вороги. Саме цей шлях і приведе нас в небуття. Бо сподіватися на те, що чим більше капіталісти гнобитимуть українців, тим швидше вони стануть під наші прапори означає не вірити самим у себе, а чекати у моря погоди.
Третій - перемогти за допомогою конкретних справ та ще конкретнішого бабла. Справ у нас вище голови, а от із фінансами сутужніше. На одних членських внесках далеко не заїдемо. Благодійних коштів теж кіт наплакав, і ті благодійники, як правило, надають свої гроші під вирішення конкретних питань. Отримати фінансування з інших джерел ще важче. Залишається почати працювати самим. Саме створення, організація будь-яких локальних виробництв може дати нам шанс на виживання. Саме це дасть нам можливість заробляти кошти і за них перетворювати наші гасла в конкретні справи. Саме це ще й працевлаштує наших людей, які в масі своїй безробітні. Саме такі кроки й поведуть за нами й інших.
Ми викидаємо сотні і мільйони тисяч гривень на передплату партійної преси, яка по суті своїй не достукується до читача, виборця. Адже в ній ми від ностальгічного плачу за минулим переходимо до ненависної критики сучасності. Люди вже не звертають уваги ні на те, ні на інше. Ми викидаємо сотні тисяч гривень на агітацію, якою навіть у грубці не хочуть розпалювати, замість того, щоб на них віддрукувати дитячі книжки, роз тиражувати на ДВД-дісках мультфільми та фільми радянської доби. Замість того, щоб ті кошти кинути на організацію конкретних виробництв, можливо лише частково їх дотуючи. Що ж це за міфічні виробництва? А це вже має вирішувати кожен райком, міськком конкретно і відповідати за свій почин головою. В одному випадку, де є міцне господарство у комуніста допомогти йому у розведенні свиней, овець, биків. В іншому, це може бути комуніст-тесля, муляр, пічник. В іншому - перукарня, магазин, селянська спілка, млин, міні-завод, врешті-решт та ж місцева газета. Думаю, що в багатьох із вас є цікавіші доповнення до моєї ідеї і впевнений в тому, що такі ж думки заглядали і у ваші голови. Але відкидалися вами як авантюрні та нездійсненні.
Знаю, що для багатьох із вас обраний шлях є самим вірним і ви йтимете ним до кінця. Якщо потрібно буде – геройські загинете. Скажу більше – саме цього чекають наші супротивники. Ми ж маємо перемогти. А для цього потрібно навчитися думати, працювати, мати за собою конкретні справи. Лише в такому випадку ми матимемо шанс на перемогу, якщо ж ви сподіваєтеся на щось інше, то ви ще більші мрійники як я.
Час іде. Він забирає від нас старших товаришів по партії, ним користуються перекупляючи наших нестійких товаришів, через нього від нас відходять ті товариші, що розчаровуються. Все складніше стає знайти людину, яка хотіла б вступити в партію, все складніше стає реально допомогти одно партійцю у випадку біди. Все менше залишається ідейних комуністів. Я не хочу бути Кассандрою, але якщо ми не переродимось, не станемо справді авангардом людства то нам кінець. Ми приречені на жалюгідне існування, принаймні в Україні це 100%.
_________________
Я не завжди правий. Я просто ніколи не помиляюся!

[shuravi]

За що боролись, на те і напоролись...
Ось й минув день «Ікс» і народ, як завжди правильно, зробив свій вибір розставивши крапки над «і», принаймні для 16 вже колишніх кандидатів на посаду президента України. На жаль серед них опинився і лідер комуністів Петро Симоненко. Звичайно, що виправдовуючи самих себе, ми – комуністи, можемо заспокоювати себе тим, що он мовляв Сан Санич не набрав і відсотка, а Литвин не дотягнув до трьох, і три з половиною відсотки голосів виборців за Симоненка дають надію, що на найближчих парламентських виборах комуністи ще зберігають шанс потрапити до Верховної Ради. Все це так. І водночас саме ці вибори наочно показали наскільки сьогодні українці переймаються лівими гаслами. Здавалося б вірними, вистражданими ними ж самими. Отой самий Ющенко, який за п’ять років мало не знищив Україну і той набрав більше відсотків рейтингу ніж наш кандидат. І це не може не насторожувати. В крайньому разі тих комуністів, які виконуючи свої ж, ліві гасла, до яких ми закликали усіх українців – думають!
Сьогодні ми можемо говорити про численні фальсифікації, підкуп виборців, переманювання лівого електорату нашими супротивниками, про вкрадені відсотки – але це не звільняє нас від відповідальності за програний бій. Нас знову обійшли на флангах, вдарили в спину, в наших рядах найшлися ті, що навіть будучи комуністами (принаймні маючи партбілети) будучи членами ДВК не проголосували за Симоненка. Ми можемо себе втішати тим, що живемо на Західній Україні і тут виборці взагалі не підтримують лівих, що партія не надала достатньої суми коштів але це лише ще більше підкреслить нашу безпорадність і неміч. За двадцять років перебування поза владою ми забули як її здобувати. Ми щоразу все більше відриваємося від людей і в чомусь праві націоналісти називаючи нас мамонтами приреченими на вимирання. Мамонтами не по віку, бо саме тут за останні роки ми можемо констатувати факт притоку у партійні ряди молоді, а за духом ідеї. Кажу ці слова із болем у серці, але наразі саме вони відповідають дійсності, щоб ми не робили на місцях, як би Олександрами Матросовими не кидалися на амбразури неправди та капіталістичного дурману, але люди нам не вірять! Ну не вбачають більше українці у комуністах своїх захисників і все. Причини цього криються найперше у нас самих. У нашому невмінні працювати з людьми. Факт, що інколи ми не можемо переконати навіть своїх рідних, у тому, що наша справа вірна. І що саме нас потрібно підтримати. Та й чому наші рідні, знайомі, врешті решт звичайні українці мають вірити нам на слово? Сміючись із ющенківського «не словом, а ділом», ми володіючи добре словом - про діло теж забули. Мені можна заперечити, що комуністи зробили чимало, знаю це. Та для людей тих справ виявилося замало, зроблене нами не переконало їх у тому, що ми можемо щось змінити на краще. І вони знову не пішли за нами. У чому ж тоді справа?
Виставляючи кандидатуру Петра Симоненка ми розраховували принаймні потрапити у другий тур. Тим більше, що наші лави ніби поповнилися ще й іншими лівими та лівоцентристами і... пролетіли, як фанера над Парижем. Голоси мали додатися а вони віднілися. А розраховуватися за те партія буде місцями на парламентських виборах. Шукати винних наразі марно, повторюсь - винні усі ми, в тому числі і керівництво партії яке намагається зіграти свою мелодію по нотах написаних іншими. Ворожими не лише нам, а й усім іншим людям. Ми піддаємося на їхні провокації не протестуючи, а сподіваючись на диво. Та дива не буде принаймні в найближчі роки. Нас цькують із націоналістами, свободівцями, поміж самими собою і ми піддаємося на те. На сварки з ними витрачаючи більше часу а ніж на щось справді потрібне. І грошові мішки у цей чпс роблять своє. Чи потрібно було йти комуністам на ці вибори? Я до них казав, що ні, а сьогодні кажу, що добре, що пішли, бо може саме вони стануть отим каталізатором, що заставить нас щось робити. Вже котрий рік Кассандрою віщаю, що без конкретних справ ми нічого не змінимо, а мені не вірять. З мене сміються свої, а вороги крутять пальцями біля скронь. Одні називають авантюристом, інші романтиком, що відірвався від землі. Праві й ті, й інші. Але я таки стоятиму на своєму. Щоб змінити стан справ хоч якось – на мою думку ми маємо лише три шляхи.
Перший – це забрати владу зброєю. На жаль сьогодні ми на це нездатні в силу різних причин.
Другий – гратися у демократію й надалі. Це саме те, чого хочуть від нас наші вороги. Саме цей шлях і приведе нас в небуття. Бо сподіватися на те, що чим більше капіталісти гнобитимуть українців, тим швидше вони стануть під наші прапори означає не вірити самим у себе, а чекати у моря погоди.
Третій - перемогти за допомогою конкретних справ та ще конкретнішого бабла. Справ у нас вище голови, а от із фінансами сутужніше. На одних членських внесках далеко не заїдемо. Благодійних коштів теж кіт наплакав, і ті благодійники, як правило, надають свої гроші під вирішення конкретних питань. Отримати фінансування з інших джерел ще важче. Залишається почати працювати самим. Саме створення, організація будь-яких локальних виробництв може дати нам шанс на виживання. Саме це дасть нам можливість заробляти кошти і за них перетворювати наші гасла в конкретні справи. Саме це ще й працевлаштує наших людей, які в масі своїй безробітні. Саме такі кроки й поведуть за нами й інших.
Ми викидаємо сотні і мільйони тисяч гривень на передплату партійної преси, яка по суті своїй не достукується до читача, виборця. Адже в ній ми від ностальгічного плачу за минулим переходимо до ненависної критики сучасності. Люди вже не звертають уваги ні на те, ні на інше. Ми викидаємо сотні тисяч гривень на агітацію, якою навіть у грубці не хочуть розпалювати, замість того, щоб на них віддрукувати дитячі книжки, роз тиражувати на ДВД-дісках мультфільми та фільми радянської доби. Замість того, щоб ті кошти кинути на організацію конкретних виробництв, можливо лише частково їх дотуючи. Що ж це за міфічні виробництва? А це вже має вирішувати кожен райком, міськком конкретно і відповідати за свій почин головою. В одному випадку, де є міцне господарство у комуніста допомогти йому у розведенні свиней, овець, биків. В іншому, це може бути комуніст-тесля, муляр, пічник. В іншому - перукарня, магазин, селянська спілка, млин, міні-завод, врешті-решт та ж місцева газета. Думаю, що в багатьох із вас є цікавіші доповнення до моєї ідеї і впевнений в тому, що такі ж думки заглядали і у ваші голови. Але відкидалися вами як авантюрні та нездійсненні.
Знаю, що для багатьох із вас обраний шлях є самим вірним і ви йтимете ним до кінця. Якщо потрібно буде – геройські загинете. Скажу більше – саме цього чекають наші супротивники. Ми ж маємо перемогти. А для цього потрібно навчитися думати, працювати, мати за собою конкретні справи. Лише в такому випадку ми матимемо шанс на перемогу, якщо ж ви сподіваєтеся на щось інше, то ви ще більші мрійники як я.
Час іде. Він забирає від нас старших товаришів по партії, ним користуються перекупляючи наших нестійких товаришів, через нього від нас відходять ті товариші, що розчаровуються. Все складніше стає знайти людину, яка хотіла б вступити в партію, все складніше стає реально допомогти одно партійцю у випадку біди. Все менше залишається ідейних комуністів. Я не хочу бути Кассандрою, але якщо ми не переродимось, не станемо справді авангардом людства то нам кінець. Ми приречені на жалюгідне існування, принаймні в Україні це 100%.
_________________
Я не завжди правий. Я просто ніколи не помиляюся!

[Свободный]

Церкви-ракеты. Это заставляет улыбнуться. Как правило, церковь не поддерживает идеи переселения человечества на другие планеты.
А вообще, на Луне нет условий для жизни. Или скорее всего они достаточно затруднительны.
_________________
Свободен от религиозного рабства!

[Volhitka]

Может, все же, психика зомбированных граждан переродилась, а не светлая коммунистическая идея, Шурави, а?

Я, конечно, за всех коммунистов не знаю, но те товарищи, с которыми я плечом к плечу стою на Крещатике против бандеры, с которыми дежурю в палатках, с которыми общаюсь на партсобраниях - они "перерождению" не подлежат. Да и здесь я уже порядком раззнакомилась: Витязь, АВА, Михо - не подлежат "перерождению" на мой взгляд. Мы просто должны в любых условиях делать свое дело, продолжать нашу борьбу, как это делали наши предшественники, которых царская охранка кидала в тюрьмы, и у них было еще меньше шансов, чем у нас. Ан, победили!
_________________
Смело, товарищи, в ногу!

[Miho]

[Volhitka]

Из песни слов не выкинешь.
_________________
Смело, товарищи, в ногу!

[Гудериан]

И у вас посады можна купить,не нада душой кривить то
_________________
"Победа идет по следам танков" Г.Гудериан

[AVA]

[AVA]

[Volhitka]

А зачем их покупать-то?
Что это вы, капиталюги, никак не нажретесь и никак на лимузинах ненаездитесь? И все-то вам не понятно, что не деньги душу определяют.
_________________
Смело, товарищи, в ногу!